Біль, що став силою, і скорбота, яка перетворилася на внутрішню опору — так народжується пам’ять, без якої неможлива зріла держава.
Читайте также: Новий кавалер на радарі: кого приписують Ніколь Кідман після розриву з Кітом Урбаном
Щороку 20 лютого ми згадуємо людей, котрі свідомо вийшли на протест і заплатили за це життям. День Героїв Небесної Сотні — це не формальна дата, а точка, в якій сходяться вдячність, біль і тверезе усвідомлення: свобода має ціну.
Під назвою «Небесна Сотня» ми говоримо про активістів Революції Гідності 2013–2014 років. Вони боролися за демократію, права людини, свободу та європейське майбутнє України. Серед них — люди різного віку, професій, походження й національностей, об’єднані спільною метою: відстояти гідність і захистити базові цінності. Перелік загиблих було сформовано на основі даних “Євромайдан SOS”, МОЗ, МВС, медиків Майдану, журналістів Радіо Свобода та інших ЗМІ, за матеріалами radiosvoboda.
Сенс Дня Героїв Небесної Сотні — не тільки в жалобі. Його завдання — зафіксувати в історії людську й громадянську відвагу, національну самопожертву, стійкість і силу духу людей, завдяки яким змінився хід подій у країні. Пам’ять про них уже стала частиною колективної ідентичності й залишатиметься в серцях наступних поколінь.
Перші загиблі на Грушевського: як почалася трагічна лінія
Активісти, що віддали життя під час протистоянь на вулиці Грушевського
Бадера Олександр, 66 років, киянин, активний учасник Євромайдану. 22 січня 2014 року на Грушевського його жорстоко побили, від цих травм він помер 28 січня. Цікавився історією, етнографією, був отаманом Галицько-Волинського козацтва, мріяв створити музей Січових Стрільців.
Вербицький Юрій, 50 років, активіст Євромайдану зі Львова. 21 січня його разом з Ігорем Луценком викрали з Олександрівської лікарні в Києві. Наступного дня тіло Юрія знайшли в лісі біля столиці: він помер від катувань на сильному морозі, руки були зв’язані скотчем. В МВС заявили, що причиною смерті стало «переохолодження», а тілесні ушкодження нібито не були з нею пов’язані.
Жизневський Михайло, 25 років, громадянин Білорусі, боєць самооборони Майдану. 22 січня загинув від наскрізного вогнепального поранення в серце під час подій на Грушевського.
Горошишин Максим, 25 років, із села Грушківка Кам’янського району Черкащини. На Грушевського він отримав сильне отруєння газами, що спричинило пневмонію. Максим місяць боровся за життя у 17-й лікарні Києва й помер у ніч на 20 лютого.
Калиняк Богдан, 52 роки, родом з Коломиї Івано-Франківської області. Після того, як на Грушевського його облили крижаною водою з водомета, він захворів і запустив хворобу. Попри це брав на себе найважчі завдання — нічні чергування, допомогу пораненим. 28 січня 2014 року Богдан помер у шпиталі в Івано-Франківську.
Сеник Роман, 45 років, з Яворівщини Львівської області. 22 січня на Грушевського Романа тяжко поранили: ушкодили легені, він переніс кілька операцій, йому ампутували руку. Лікарі кілька діб боролися за його життя, але він помер у київській лікарні.
Нігоян Сергій, 20 років, родом з Дніпропетровської області, один з охоронців Майдану. Його родина переїхала в Україну, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. 22 січня 2014 року Сергій загинув від поранення свинцевою картеччю біля стадіону «Динамо» на Грушевського.
18–20 лютого: масові розстріли, снайпери й підпали
Загиблі під час штурмів, пожеж і розстрілів у центрі столиці
Невідомий загиблий, Святослав. Загинув під час пожежі в Будинку профспілок. Хлопцю було приблизно 25–30 років, зареєструвався під ім’ям Боєць. Інших відомостей про нього практично немає. Похований на Аскольдовій могилі в центрі Києва біля церкви Святого Миколая. Правоохоронці склали ДНК-карту, аби рідні чи знайомі могли ідентифікувати його, якщо з’являться.
Арутюнян Георгій, 53 роки, з Рівного, вірменин, громадянин Грузії, мав посвідку на проживання в Україні, активіст ВО «Свобода». 20 лютого 2014 року його вбив снайпер біля Монумента Незалежності в Києві. У Георгія залишилася трирічна донька від другого шлюбу, а в 2012 році в Рівному померла його дружина, тож дівчинка лишилася круглою сиротою.
Аксенін Василь, 1962 р. н., з Чернівців. 20 лютого на Інститутській отримав два тяжкі поранення від пострілів снайпера. Помер 11 березня в лікарні в Польщі. У Чернівцях на його честь планують назвати вулицю.
Байдовський Сергій, 23 роки, з Волині. З 2007 року навчався в Луцькому інституті розвитку людини університету «Україна». 20 лютого на Майдані в Києві загинув від вогнепального поранення.
Бачинський Ігор, 30 років, з Боярки Київської області, круглий сирота. Крім бабусі й дідуся, в нього нікого не було. На Майдані Ігор отримав тяжкі травми, лікувався, але 25 лютого помер. У медичних документах причиною смерті записали «хворобу».
Балюк Олександр, 1974 р. н., жив у селі Пилиповичі Новоград-Волинського району Житомирщини. 20 лютого помер від вогнепального поранення. За словами очевидців, сам будучи тяжко пораненим, намагався врятувати іншого пораненого.
Бльок Іван, позивний Тур, 40 років, приватний підприємець із міста Городок Львівської області. Побратими згадують, що він приїздив до Києва саме в найнебезпечніші моменти — після побиття студентів у ніч проти 30 листопада, після 11 грудня та в інші критичні дні. Коли 18 лютого знову почали вбивати, сів із друзями в бус і поїхав на Майдан. 20 лютого вранці на Інститутській Івана вбила куля снайпера.
Бондарєв Сергій, 32 роки, з Краматорська Донецької області, останні роки жив і працював у Києві, програміст компанії GlobalLogic. 18 лютого загинув під час першого штурму біля Будинку профспілок від чотирьох кульових поранень.
Бойків Володимир, 1955 р. н., народився у Львові, з 2000 року сім’я жила в Києві. Володимир навчався в «Львівській політехніці», усе життя працював будівельником, був власником будівельної фірми. Його батько, Василь Бойків, — дивізійник СС «Галичина», живий. 18 лютого Володимир поїхав на Майдан, де отримав кульові поранення (точне місце невідоме). 24 лютого помер у лікарні.
Бондарчук Сергій, 52 роки, зі Старокостянтинова Хмельницької області. Викладав фізику в місцевій гімназії, був помічником-консультантом народного депутата України Ігоря Сабія, очолював Старокостянтинівську міську організацію ВО «Свобода» з 2009 року. 20 лютого 2014 року загинув на вулиці Інститутській.
Братушко Олексій, 38 років, із Сум. На Інститутській його вбила куля снайпера, що пробила щит і бронежилет. У нього залишилися хворі батьки, дружина і двоє дітей — 13-річна донька та одномісячний син. Похований Олексій на алеї почесних громадян Сум.
Брезденюк Валерій, 50 років, із Жмеринки Вінницької області, підприємець, художник у техніці ебру (малюнки на воді). У 2013 році вийшов у фінал конкурсу «Україна має талант», мав комп’ютерний клуб у Жмеринці, за кілька місяців до загибелі вступив до місцевого осередку партії УДАР. Убитий пострілом у спину в ніч проти 19 лютого 2014 року на Майдані.
Бура Ольга, 28 років, із села Ріпнів Буського району Львівської області. 10 березня в Києві померла від травм, отриманих на Майдані. 24 листопада 2013 року приїхала на протест разом із цивільним чоловіком Володимиром (перший чоловік із сусіднього села Кізлова помер). Попри тендітність, входила до загонів сотні Самооборони Майдану.
Вайда Богдан, 48 років, із села Летня Дрогобицького району Львівщини. На Майдан приїхав 19 лютого. Вранці 20-го зателефонував сестрі й сказав: «Люба, тут справжня війна! Стріляють…», після чого зв’язок обірвався. Того ж дня по обіді повідомили, що Богдан загинув від кулі снайпера.
Войтович Назар, 17 років, із села Травневе Збаразького району Тернопільської області. 20 лютого 2014 року його вбили з вогнепальної зброї під час протистоянь на Майдані. Напередодні, 19 лютого, Назар був на заняттях, а ввечері мав лише передати речі для Майдану до автобуса. В останню мить вирішив їхати особисто. Прибувши до Києва вночі, наступного дня він загинув.
Ворона В’ячеслав, 32 роки, киянин, активіст Майдану. 18 лютого 2014 року в Маріїнському парку під час сутичок з кримінальними угрупованнями й «тітушками» йому кастетом проламали череп. Народився у Прип’яті, після аварії переїхав із батьками до Києва, навчався в інституті МВС у Дніпропетровську. Перебував у комі в реанімації київської лікарні й помер 9 березня.
Гаджа Петро, 48 років, киянин, народився в Рахові Закарпатської області. Був на Майдані від початку, входив до 8-ї сотні Самооборони, ніс нічні чергування. 18 лютого під час подій під Верховною Радою отруївся газом, майже місяць лікував газові опіки бронхів і легень. Після виписки готувався до поїздки в санаторій, але за кілька днів помер.
Голоднюк Устим, 19 років, зі Збаража Тернопільської області. Стрілець сотні «Свободи», волонтер «Демократичного Альянсу», учасник самооборони й захисник Майдану з листопада 2013 року. 30 листопада «Беркут» побив його, на потилиці залишився шрам, наклали 12 швів. 20 лютого 2014 року, допомагаючи виносити загиблих біля верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик», Устим загинув від пострілу снайпера в голову: куля влучила в праве око.
Городнюк Іван, 29 років, із Березного Рівненської області. 19 лютого повернувся додому з Майдану: під час штурму його облили водою з водометів і побили «беркутівці». Звернувся до лікарів, розпочав лікування, але вночі серце не витримало — Іван помер.
Грабовський Ярослав, 34 роки, з села Печеніжин Коломийського району Івано-Франківської області. Загинув на Майдані 21 лютого 2014 року.
Гриневич Едуард, 28 років, із села Деревки Любешівського району Волині. Громадський активіст, член ВО «Свобода» та «Волинської сотні». Тричі їздив на Майдан, востаннє — 16 лютого. Через чотири дні його вбила куля снайпера.
Варениця Роман, 35 років, з Яворівського району Львівської області. Застрелений на вулиці Великій Житомирській, ймовірно «тітушками».
Васильцов Віталій, 1977 р. н., уродженець села Гаврілівці Хмельницької області, мешкав у селі Жорнівка Києво-Святошинського району Київщини. 18 лютого був застрелений на вулиці Великій Житомирській.
Веремій В’ячеслав, не дожив трьох днів до 34-річчя, український журналіст, кореспондент газети «Вести». У 2003 році закінчив Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Працював у «Газеті по-київськи», на сайті «Обозреватель», у газеті «Сегодня». Був одним із провідних журналістів видання, писав на гострі соціальні теми, проводив розслідування.
Гурик Роман, 19 років, з Івано-Франківська, студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Загинув 20 лютого в Києві від кулі снайпера. Похований у Меморіальному сквері на вулиці Мельника в Івано-Франківську поруч із могилами січових стрільців та воїнів УПА.
Дворянець Антоніна, 62 роки. Після загибелі її знайшли на барикаді на Інститутській біля верхнього входу до метро «Хрещатик». Причина смерті — забиття кийками спецпризначенців міліції.
Дзявульський Микола, 56 років, із Шепетівки. Вчитель географії та біології, член ВО «Свобода», активний учасник громадсько-політичного життя міста, депутат міської ради 1994–1998 років, керівник «Шепетівської спілки підприємців». 20 лютого його застрелив снайпер на Інститутській.
Дідич Сергій, 44 роки, депутат Городенківської районної ради Івано-Франківської області від ВО «Свобода», сотник івано-франківської сотні на Майдані. У Жовтневому палаці відповідав за порядок на другому поверсі. Разом із дружиною був у Києві з початку грудня, Різдво зустрічав на передовій. 18 лютого 2014 року граната розірвала йому сонну артерію на шиї, від чого він загинув.
Дигдалович Андрій, 40 років, із села Сокільники Пустомитівського району Львівської області. 20 лютого його вбив снайпер: куля пройшла навиліт через бронежилет. Три місяці Андрій був на Майдані, ще в грудні входив до перших, хто стримував натиск «Беркуту». Комендатура Майдану нагородила його «Орденом за оборону Майдану».
Дмитрів Ігор, 30 років, із села Копанки Калуського району Івано-Франківської області. Загинув 20 лютого від пострілу снайпера в легені.
Жаловага Анатолій, 1980 р. н., із села Дубляни Жовківського району Львівської області. Загинув 20 лютого.
Жеребний Володимир, 28 років, із Рудок Самбірського району Львівщини. 20 лютого на Інститутській його смертельно поранили кулі снайпера в шию (сонну артерію) та голову. Володимир був одним із активних учасників Євромайдану й від перших днів протестів перебував у Києві.Зайко Яків, 73 роки, із Житомира. Народний депутат України 12(1) скликання від Народного руху, головний редактор журналу «Голос громадянина». 18 лютого 2014 року помер від інфаркту, тікаючи від «Беркуту» на Інститутській.
Захаров Володимир, 57 років. Загинув під час пожежі в офісі Партії регіонів на Липській. За одними даними, перед смертю його побили бітами, обрізками труб і ногами, і він задихнувся від димових шашок, за іншими — був застрелений пострілом у голову.
Зубенко Владислав, 22 роки, з Харкова. У лютому приїхав на Майдан, записався до Самооборони. 20 лютого його смертельно поранила снайперська куля калібру 7,62, ушкодивши нирки, печінку й легені. 28 лютого Владислав помер.
Ільків Богдан, 51 рік, родом із селища Щирець Пустомитівського району Львівської області. Уперше приїхав на Майдан 11 грудня, після цього був у Києві ще тричі. Брав участь в охороні барикад і нічних патрулюваннях міста як боєць Стрийської сотні Самооборони. На Інститутській у нього влучила куля калібру 7,62 зі зміщеним центром ваги. 22 лютого Богдан помер у 17-й лікарні Києва.
Капінос Олександр, 29 років, фермер із Кременця, мав наречену, з якою зустрічався на Майдані. 18 лютого під час сутичок на Грушевського його тяжко поранили прицільним пострілом із рушниці. За іншими свідченнями, у нього влучила граната біля Будинку профспілок.
Кемський Сергій, 33 роки, з Керчі. Працював в Інституті політичних та економічних ризиків і перспектив, писав для «Української правди “. Загинув 20 лютого.
Кіпіані Давід, 33 роки, громадянин Грузії. Був на Майдані три місяці. У ніч проти 21 лютого його тіло з двома кульовими пораненнями знайшли біля барикади біля ЦУМу. Помер у «швидкій».Кіщук Володимир, 1956 р. н., із села Димар Вишгородського району Київської області. 18 лютого загинув у Києві під час сутичок між мітингувальниками й «беркутівцями». У нього була проламана голова в районі потилиці, тіло знайшли в Будинку офіцерів.
Корнеєв Анатолій, голова Рудської сільської ради в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області. 20 лютого на Майдані його вбив снайпер.
Корчак Андрій, 49 років, неодружений. Був на Майдані з листопада. 18 лютого під час подій на Інститутській «беркутівці» проламали йому голову. Андрій помер у столичній лікарні № 17.
Костенко Ігор, 22 роки, студент географічного факультету Львівського університету. 20 лютого 2014 року його вбили в районі Жовтневого палацу пострілами в голову та груди.
Читайте также: Бріжит Макрон у відтінку вершкового масла: як перша леді задала тон моді 2026 року в Індії
Костишин Михайло, 1971 р. н., із села Нижній Струтин Рожнятівського району Івано-Франківської області. На Майдані був відразу після побиття студентів, де його самого жорстоко побили. З 27 січня перебував у лікарні, 26 лютого помер.
Котляр Євген, 33 роки, з Харкова. Альпініст, природоохоронець, активіст екологічного руху «Зелений фронт», відомий участю в захисті парку Горького в Харкові від вирубки та критикою діяльності Добкіна й Кернеса. 20 лютого був убитий біля метро «Хрещатик», потрапивши під кулі.
Коцюба Віталій, 31 рік, зі Львова. 20 лютого 2014 року загинув від вогнепального поранення.
Креман Іван, із Кременчука. 20 лютого загинув на Інститутській.
Кульчицький Володимир, 64 роки, киянин. 18 лютого загинув від пострілів: одна куля зі спини пройшла навиліт через серце й застрягла в одязі, друга влучила в живіт. Із засобів захисту в нього був тільки шолом.
Курач Анатолій, 32 роки, з Рівного. На Майдані його побили, до обласної лікарні в Рівному привезли з проламаним черепом. Дата смерті — 21 лютого.
Мазур Артем, 26 років, із Хмельницького, активіст Євромайдану, чотовий 9-ї чоти 15-ї сотні Самооборони. 18 лютого в Маріїнському парку його смертельно поранила граната. В акціях протесту на Майдані брав участь два місяці.Максимов Дмитро, 19 років, срібний і бронзовий призер із дзюдо Дефлімпійських ігор у Софії, один із лідерів національної дефлімпійської збірної України з дзюдо. Під час вибуху гранати йому відірвало руку. Дмитра відвели до Будинку профспілок, де він помер від втрати крові.
Мельничук Володимир, 39 років. Допомагав Майдану теплими речами, їжею, у сутичках участі не брав, як розповідають друзі. 20 лютого від вогнепального поранення в шию він помер у 17-й лікарні: у чоловіка вистрелив снайпер.
Мовчан Андрій, 34 роки, з Києва, працював освітлювачем у театрі імені Франка, член «Демократичного Альянсу». 20 лютого 2014 року загинув від вогнепального поранення в голову. На фото на дверях його під’їзду зазначено, що він загинув, прикриваючи від кулі дівчину.
Мойсей Василь, 21 рік, активіст Ківерцівської міської організації ВО «Свобода» Волинської області. 20 лютого на Інститутській його вбила снайперська куля, що влучила в грудну клітку.
Наконечний Іван, 83 роки, киянин, офіцер ВМС СРСР у відставці, найстарший серед Героїв Небесної Сотні. Після силового розгону Євромайдану в ніч проти 30 листопада постійно перебував на Майдані, вважав це своїм офіцерським обов’язком. 18 лютого під час зачистки Інститутської «Беркутом» отримав тяжку травму, півмісяця був у комі, 7 березня помер.
Наумов Володимир, 43 роки, народився в селі Шевченки Добропільського району. За покликом серця поїхав на Майдан на власній машині. Вранці 18 лютого його знайшли мертвим на Трухановому острові. За версією міліції, це самогубство, інша версія говорить про викрадення й удушення.
Опанасюк Валерій, 42 роки, із Рівного. 20 лютого загинув від снайперської кулі. Днями й ночами чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам.
Павлюк Володимир, з Коломиї, близько 40 років. 20 лютого загинув, отримавши чотири поранення: три в ногу й одне в ліве око.
Пагор Дмитро, 21 рік. Увечері загинув у Хмельницькому біля будівлі СБУ, звідки вели стрілянину. Він був поранений у голову й невдовзі помер у лікарні.Пантєлєєв Іван, 32 роки, із Краматорська Донецької області, рок-музикант, автор пісень, гітарист гурту «Небо мінуса». На Майдан приїхав 10 грудня, коли побачив побиття студентів у ніч проти 30 листопада.
Паньків Микола-Олег, 39 років, із села Лапаївка Пустомитівського району Львівської області. Брав участь у блокуванні військових частин, щоб не допустити виїзду силовиків до Києва. 20 лютого загинув від кулі снайпера в груди, коли витягував із передової поранених та загиблих.
Паращук Юрій, 48 років, мешкав у Харкові. З 1 грудня 2013 року був на Майдані, останнім часом — як волонтер, намагаючись рятувати людей. 20 лютого 2014 року загинув від снайперської кулі.
Пасхалін Юрій, 30 років, із села Носачів Черкаської області. 18 лютого отримав три вогнепальні поранення в спину й одне пневматичне, першу допомогу йому надали в Будинку профспілок. Після підпалу будівлі його евакуювали до 18-ї лікарні на бульварі Шевченка, але врятувати не змогли. Того дня Юрій спершу пішов додому, але, дізнавшись про розгін Майдану, повернувся й загинув.
Пехенько Ігор, 43 роки, жив у Вишгороді Київської області. 30 листопада був на Майдані, де його сильно побив «Беркут», після чого він довго лікувався. 17 лютого знову опинився в епіцентрі подій. Востаннє говорив із матір’ю 18 лютого, після чого телефон замовк. По Ігорю стріляли тричі.
Плеханов Олександр, 22 роки, студент архітектурного факультету КНУБіА, наступного дня мав отримати диплом бакалавра. 18 лютого загинув.
Полянський Леонід, 38 років, киянин, родом із Вінниччини. Рідні згадують його як життєрадісного чоловіка, який не міг миритися з беззаконням в країні, тому й ходив на Майдан.
Прохорський Василій, 33 роки. Забезпечував Майдан ліками. 18 лютого був у центрі подій і з того моменту не виходив на зв’язок, не повернувся додому, не прийшов на роботу. 22 лютого 2014 року його сильно скалічене тіло з вибитими зубами упізнали в морзі.
Прохорчук Віктор, 38 років, із Володарська-Волинського Житомирської області. Був на Майдані від самого початку. Зник 18 лютого, а через тиждень активісти його сотні знайшли тіло побратима в морзі: перед тим його виявили у дворах Хрещатика зі слідами насильницької смерті й перерізаним горлом.
Саєнко Андрій, 1962 р. н., із Фастова Київської області, боєць Самооборони Майдану. 20 лютого загинув.
Семисюк Микола, 1986 р. н., із Хмельницького. 20 лютого загинув від кульового поранення в голову. Про нього відомо небагато.
Сердюк Ігор, 40 або 44 роки, підприємець із Кременчука. З перших днів протестів їздив до Києва, вступив до Самооборони, був знаменоносцем 9-ї сотні, майже два місяці провів на Майдані. 18 лютого, коли він будував барикаду, «тітушки» й «беркутівці» вистрелили йому з обрізу в обличчя.
Сміленко Віктор, 1961 р. н., із села Борисівка Бобринецького району Кіровоградської області. Загинув 20 лютого.
Смолинський Віталій, із села Фурманівка Уманського району, жив і працював у Києві. Загинув 20 лютого.Сольчаник Богдан, 28 років, історик, викладач Українського католицького університету. Коли розпочався Євромайдан, залишив викладацьку роботу й приїхав до Києва. 20 лютого на Інститутській його вбили пострілом снайпера.
Тарасюк Іван, 21 рік, із села Олика Ківерцівського району Волинської області. 20 лютого загинув від вогнепального поранення: у нього стріляв снайпер.
Ткачук Ігор, 1975 р. н., мешканець Великої Кам’янки Коломийського району Івано-Франківської області. 20 лютого 2014 року його вбив постріл снайпера.
Топій Володимир, 58 років, із села Вишня Городоцького району. З 24 грудня перебував у 12-й сотні.
Точин Роман, 44 роки, з міста Ходорів Львівської області. 20 лютого 2014 року загинув на Майдані від вогнепального поранення в голову, його сотня охороняла барикаду на Інститутській.
Ушневич Олег, 1982 р. н., родом із Дрогобича, жив у місті Сколе, де й похований. Був на Майдані з першого дня. 20 лютого його застрелив снайпер на Інститутській біля Жовтневого палацу.
Храпаченко Олександр, 26 років, театральний режисер із Рівного. 20 лютого загинув від снайперського пострілу: куля пройшла через ключицю, легені й потрапила в печінку.
Хунтсаар Артур, 29 років, з Івано-Франківська. 18 лютого загинув від кульового поранення. За словами очевидців, це сталося в Маріїнському парку, де «тітушки» та «беркутівці» влаштували справжню бійню.
Цепун Андрій, 35 років. У ніч на 21 лютого він загинув, блокуючи разом з активістами в’їзд до Києва з Гостомельської траси. Його знайшли вбитим на вулиці Верболозній зі слідами побиття й смертельною черепно-мозковою травмою.
Царьок Олександр, із села Калінін Васильківського району Київської області. Загинув біля Жовтневого палацу.
Хурція Зураб, 54 роки, з Грузії, мешкав у Кіровограді. 18 лютого його тіло знайшли на барикаді на Інститутській біля верхнього входу до метро «Хрещатик», причиною смерті став серцевий напад.
Чаплінський Володимир, з Обухова Київської області. У нього залишилися дружина, яка працює в дитячому садку, та двоє дітей — син і донька.Черненко Андрій, 35 років, із села Слободо-Петрівка Гребінківського району Полтавської області. 18 лютого загинув від кулі снайпера, його доставили з Будинку профспілок до 17-ї лікарні з проникаючим вогнепальним пораненням.
Чернець Віктор, 37 років, із села Подібна Черкаської області. На трасі Одеса–Київ жителі Маньківки та Умані поставили блок-пост біля села Подібна, щоб не пропустити «тітушок» і спецпризначенців до столиці. 19 лютого водій невстановленого джипа, який пробивав дорогу внутрішнім військам, на великій швидкості збив Віктора насмерть.
Чернявський Дмитро, 22 роки, з Донецька, прес-секретар обласної організації ВО «Свобода». 13 березня ввечері загинув у центрі Донецька під час нападу проросійських радикалів на мітинг за єдність України: йому завдали смертельного ножового поранення.
Чміленко Віктор, 53 роки, із села Борисівка Бобринецького району Кіровоградської області. 20 лютого на Майдані його застрелив снайпер.
Шаповал Сергій, 1969 р. н., киянин, активіст Самооборони. 18 лютого його знайшли мертвим у Будинку офіцерів.
Швець Віктор, 56 років, із села Гатне Києво-Святошинського району Київської області, колишній міліціонер-пенсіонер. 18 лютого пішов на Майдан, як казав сам, «захищати молодь». Близько першої години ночі з 18 на 19 лютого на Майдані отримав три вогнепальні поранення в черевну порожнину. Швидка повезла його до лікарні, але він помер по дорозі.
Шеремет Людмила, 75 років. Була поранена в голову в Хмельницькому біля будівлі СБУ під час акції протесту, коли з будівлі відкрили вогонь з автомата. Померла в лікарні.
Шеремет Василь, 1950 р. н. (за іншими даними — 1949 р. н.), із села Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області.
Шилінг Йосип, 61 рік, із Дрогобича Львівської області. У часи здобуття незалежності України був членом Української гельсінської спілки та Української республіканської партії. На Майдан їздив неодноразово й залишався там надовго. 20 лютого загинув від пострілу в голову біля Жовтневого палацу.
Шимко Максим, 33 роки, із Вінниці. 20 лютого 2014 року загинув.
Щербанюк Олександр, 46 років, із Чернівців, учасник усіх виборчих перегонів, член ВО «Батьківщина». 20 лютого загинув на Інститутській: снайпер влучив у нього біля чернівецького намету «Батьківщини».
Чому ці історії важливо знати
Коли дивишся на цей перелік, стає очевидно: Небесна Сотня — це не абстрактний символ, а конкретні люди з конкретними біографіями. Учителі, підприємці, студенти, журналісти, фермери, науковці, митці, військові у відставці. Хтось приїхав на один день, хтось жив на Майдані місяцями. Одних убили кулі снайперів, інших — побиття, гранати, пожежі, отруєння газами, удари машиною чи ножі радикалів.
Історії цих людей змінюють сприйняття Революції Гідності. Вона перестає бути просто політичною подією і стає історією особистого вибору: вийти, залишитися, допомагати, ризикувати. Саме тому День Героїв Небесної Сотні — це не лише про минуле, а й про запитання до сьогодення: що ми робимо з тією свободою, за яку вони заплатили життям.
Пам’ять тримається не тільки на датах і офіційних промовах. Вона живе в тому, як ми називаємо вулиці, що розповідаємо дітям, які фільми дивимося й які висновки робимо з побаченого.
Фільми, які допомагають побачити Революцію Гідності очима учасників
Щоб краще зрозуміти масштаб подій і людський вимір Небесної Сотні, важливо не лише читати імена, а й бачити історії, емоції, простір, у якому все відбувалося.
Пропонуємо переглянути фільми про Революцію Гідності та Небесну сотню. Їх мають бачити всі українці.
Читайте также: Коли чекати 3 сезон «Дім дракона»: офіційна дата премʼєри та перші деталі
