Типові помилки батьків у вихованні дітей
Якщо справді любите свою дитину, то знаєте, що вам увесь час доведеться вдосконалюватися, щоб вона росла щасливою і з радістю згадувала дитинство. А ще — намагатися не “задушити” її своєю любов’ю та не скотитися у гіперопіку. Це складно, але можливо 🤍. Раніше ми писали, що буде, якщо докоряти власним дітям, а тепер поговоримо про 5 речей, які шкодять їм більше за брак грошей у сім’ї.
Часто батьки, переживаючи за свою малечу, можуть не помітити, як обирають “не ту стежку” у вихованні повноцінної самостійної (майбутньої) дорослої людини. Турбота переростає у надмірний контроль та гіперопіку, а певні етапи виховання перетворюються на самопожертву, якою потім старше покоління з радістю дорікатиме молодшому з будь-якого приводу і без такого. Про всі ті речі, які діти точно не оцінять, і від яких варто відмовитися, доки не пізно, пише сайт “Затишок”.
Як виховати щасливу дитину: 5 табу для батьків
1️⃣ Не “крадіть” у дитини її досвід
Досить часто можна спостерігати картину, коли батьки, прагнучи вберегти дитину від будь-якої — навіть найменшої — помилки, вмикають надмірну опіку й починають підказувати їй та допомагати там, де робити це не слід. Це реальна перешкода для формування характеру та самостійності дитини.
Для скептиків: ніхто не каже стояти осторонь, коли вашій дитині загрожує реальна небезпека. Тут ідеться про те, що малеча повинна навчитися сама, без сторонньої допомоги, себе обслуговувати (зав’язувати шнурки, підтиратися, мити за собою посуд, гріти їжу, прибирати у своїй кімнаті, пакувати валізу, збираючись у гуртожиток тощо). Якщо будете завжди робити все замість неї, згодом, у потрібний момент, в дитини просто не буде необхідного досвіду для входження у доросле, самостійне життя. Сепарація в такому разі буде дуже болючою і для вас, і для неї.
Пам’ятайте, що людина розвивається не тоді, коли все виходить з першого разу, а тоді, коли в разі невдачі не опускає рук і пробує знову, доки не отримає потрібного результату.
2️⃣ Не перетворюйте турботу на контроль
Зараз ми живемо у світі тотального контролю. Повсюдно камери спостереження, GPS у телефонах та комп’ютерах, спеціальні трекери… Здавалося б, з такими технологіями ми можемо убезпечити дітей від усього. Чи майже всього — окрім втрати довіри до інших людей, в т.ч. і батьків, які ні на мить не лишають дитину наодинці.
Якщо дитина відчує спробу контролювати всі її дії, то з часом почне хитрити, маніпулювати вашою довірою та приховувати те, що вам не сподобається. Таким чином проявляється її інстинкт самозахисту. Звідси і сварки, образи та непослух.
Психологи радять: замість тотального контролю батькам варто допомогти дитині налаштувати свій внутрішній компас. Це робиться просто — ви повинні навчити малечу відрізняти хороше від поганого, наводячи різні приклади, і, звісно ж, показуючи це на власному.
Довіра — це не про відсутність контролю, це про присутність зв’язку між вами й дитиною.
3️⃣ Не порівнюйте
Всі ми виросли на фразах на кшталт: “Дивитися, а Оксанка заробила 12 на уроці. А в тебе тільки 9! Чому вона змогла, а ти ні?!”, або “От Сергійку купили такий самий телефон, як у тебе, і він в нього працює, а ти свій уже зламав!”, чи “Тетяна поїхала на Олімпіаду з математики, а в тебе одні двійки! Ну, як так можна?! Всі ж діти розуміють, а ти — ні!”. І це насправді жахливо… 😔 Бо всі ці порівняння не тільки знецінюють старання дитини, а ще й віддаляють її від вас. Потім вона все життя може думати, що вона не така, як решта людей, і коли стикатиметься з несправедливістю у житті, буде думати, що “так їй і треба”, бо вона на це “заслужила”.
Нині ж ситуація ще гірша: окрім такого роду порівнянь удома та в школі (як не крути, а систему освіти за кілька років не зміниш 😕), у дітей є ще й доступ до соцмереж. А там алгоритми роблять свою чорну справу — більше лайків, більше репостів, більша впізнаваність, більше підписників. І тоді дитина ризикує втратити себе й загубити власну ідентичність, коли та тільки формується…
Коли ми порівнюємо, то буквально кажемо людині: “Мені соромно, що ти така, а не така як (…)”. Любов же, навпаки, звучить як: “Ти можеш бути собою, і я поруч, щоб підтримати”.
Порівняння вбиває унікальність. Прийняття дає впевненість у собі та власних силах. У кожного з нас свій шлях і не всім бути Ейнштейнами.
4️⃣ Не жертвуйте собою “заради дітей”
Батьківська самопожертва (ось ці фрази типу «Я тобі все віддала, а ти…») стають великим емоційним тягарем для дитини. У результаті ваша дитина може почуватися винною за ваші нещастя й буде винуватити себе у всьому поганому, що може статися у житті. Це не ок.
Найціннішим для дитини є не жертва, а приклад щасливого, натхненного дорослого. Щасливі батьки — це не егоїзм, а основа емоційного здоров’я дитини. Так вона бачить правильний приклад і вчиться бути такою ж щасливою та сповненою життя, відкритою до нового та емоційно стійкою до випробувань, які всім нам приготувала доля.
5️⃣ Не маскуйте власних емоцій
Попередні покоління виховувалися з установкою «не можна плакати/злитися/показувати свої емоції», і ми несвідомо передаємо це дітям, заперечуючи їхні емоції. Проте, діти вчаться емоційної грамотності, саме спостерігаючи за дорослими (в першу чергу — за своїми батьками та рідними), а не слухаючи настанови, які не мають підґрунтя у житті.
Коли батьки чесно озвучують свої почуття («Мені сумно, я трохи відпочину — і стане ліпше», «Я втомилася і зараз не хочу дивитися мультик, давай я прийму ванну і тоді побачимо, чи встигнемо ще зробити це сьогодні»), дитина отримує важливий урок: емоції можна і треба визнавати, не тікаючи і не ховаючись від них. Всі ми люди, і нам властиво часом помилятися, а часом втомлюватись, горювати, злитися, радіти, плакати, сміятися, виказувати своє невдоволення і проявляти сотні інших емоцій 🙃.
Емоційна чесність дорослого — це не слабкість, а фундамент психічного здоров’я дитини.
Також дізнавайтеся про 5 ознак, які видають «недолюбленого» сина. Ці звички родом із дитинства можуть гарненько так зіпсувати життя людини у дорослому віці.
Добавить комментарий